“Хід конем” Зеленського та Пашиняна: як Вірменія вперше зрадила РФ

Кавказ стає багатополярним Ключовим фактором виявився травневий саміт Європейської політичної спільноти в Єревані, що зібрав понад 40 лідерів держав. Для України це стало гарною можливістю одночасно вести багатосторонню дипломатію та мобілізувати підтримку проти російської агресії.
Втім важливий і внутрішній контекст: Вірменія знаходиться напередодні парламентських виборів, що мають визначити подальший геополітичний її курс. Тож саміт і візит Зеленського фактично підсилюють проєвропейський сигнал уряду Нікола Пашиняна.
До речі, це перший візит президента України до Вірменії за 24 роки. Й відновлення діалогу відбувається саме у момент, коли важливе стратегічне значення регіону посилюється.
Загалом же йдеться про формування нової мережі партнерств поза традиційною пострадянською логікою, що прогнозовано дужей дуже дратує Росію.
Зокрема, російські провоєнні блогери та пропагандисти відкрито висловлюють роздратування і (о жах!) навіть критикують власне керівництво. У публічному просторі з’являються нечувано різкі висловлювання, де ставиться під сумнів рішучість Кремля. “Я в а**е, Зеленський спокійно приїхав у Єреван, а у Кремля немає яєць, щоб завдати удару. Путін – к***лд, він не віддасть наказ”, – цитує один з таких прикладів УНН. Подібні волання демонструють не лише агресію, а й внутрішнє роздратування частини проросійського середовищанинішніми подіями у Вірменії, пише видання.
Й це дійсно сильний символічний удар: адже Вірменія довгий час вважалася вірним, незрадливим союзником Росії, про що свідчить донині не скасоване членство в ОДКБ, діюча російська військова база й триваюча енергетична залежність країни від РФ.
Втім візит Зеленського до Єревану демонструє, що ця лояльність більше не є гарантованою.
Як і в інших регіонах світу (Південна Америка, Африка, Близький Схід) росіяни і на Південному Кавказі стрімко втрачають монополію на вплив: сам факт присутності українського президента в Єревані підсилює відчуття, що Росію більше “не поважають”. Тобто, насправді, не бояться.
Це гучний і яскравий геополітичний ляпас: Москва сприймає такі кроки як розширення антиросійської коаліції навіть у своїй традиційній зоні впливу.
Втім незалежно від реакції Кремля ситуація на Південному Кавказі змінюється системно: Вірменія поступово дистанціюється від Москви, шукаючи підтримку ЄС і Заходу; Азербайджан веде більш самостійну політику і не орієнтується виключно на Кремль; й регіональні конфлікти (зокрема карабаський) показали, що Росія більше не є ефективним гарантом безпеки.
Тож експерти вже прямо говорять про дрейф країн регіону від РФ йпро можливу повну втрату її впливу тут у майбутньому. “Російська авантюра по вторгненню в Україну коштувала Путіну значного впливу по всьому світу. І Південний Кавказ – це один з найбільш яскравих прикладів”, – наголошує у ефірі 24 Каналу політолог Артем Бронжуков. Водночас на місце Росії вже поступово заходять інші гравці: Європейський Союз через економічну допомогу, місії безпеки та політичну інтеграцію; Франція та інші європейські країни як активні політичні партнери Вірменії. Серед бажаючих також Туреччина, як ключовий регіональний гравець, особливо через союз із Азербайджаном. Й навіть Іран, як фактор балансу, особливо у південній частині регіону. Втім і Китай, традиційно через економічні проєкти та інфраструктуру (менш політично, але стратегічно), бажає відхопити собі кращий кусень пирога на Південному Кавказі.
Таким чином, Кавказ переходить від моделі російської монополії до багатополярної конкуренції. Що Україна шукала і що знайшла у Вірменії Офіційно озвучені пріоритети переговорів були доволі прагматичними, це насамперед координація міжнародних зусиль для завершення війни, збереження та посилення санкційного тиску на Росію, прискорення фінансової допомоги ЄС (зокрема пакета у 90 млрд євро) й зміцнення української ППО та енергетичної стійкості.
Втім, не менш важливий і неформальний порядок денний, а саме політичне зближення України та Вірменії. Адже ми зацікавлені у налагодженні відносин із країнами, котрі традиційно були в орбіті Кремля.
Важливим є й безпековий діалог, тобто обмін досвідом протидії гібридним загрозам і російському тиску.
Обговорювалися й енергетика та технології, а самепотенційна співпраця у сфері енергетичної безпеки та оборонних інновацій(не забуваймо про енергетичну залежність, як фактор впливу).
Але чи може це нове українсько-вірменське співробітництво включати певну співпрацю у тому, щоби посилити блокаду Ірану й мінімізувати постачання Росією чогось необхідного тегеранському режиму? “Ні, це не стосується цього. У Вірменії політика щодо Ірану інша. І вони пам’ятають, наскільки критично важливим для Вірменії був Іран під час їхньої блокади, тому вони робити цього не будуть”, – заперечив таку думку в етері RadioNV глава Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос. Разом із тим він підкреслив: йдеться насамперед про відновлення нормальних відносин України з Вірменією. “Якщо ви пам’ятаєте, впродовж тривалого часу, ну, практично від початку великої війни, цих відносин, як таких, не було. Тобто після візиту президента в Азербайджан потрібен був візит і до Вірменії”,- уточнив експерт. Втім, за словами Семиволоса,не слід забувати й про те, що цей саміт проходить напередодні парламентських виборів у Вірменії. “На яких, власне, Пашинян має підтвердити своє право бути прем’єр-міністром в умовах доволі активної контрдії опозиції і російських мереж, які активно впливають на ці вибори. І зрозуміло, що політика Єревана змінилася доволі сильно з моменту, коли Єреван почав поступово відходити від російського фарватера. Станом на зараз це очевидні зміни”, – підкреслив він. Тож візит Зеленського до Єревану є не просто дипломатичним жестом, а маркеромнової реальності: Україна за найменших сприятливих умов намагається будувати альянси там, де раніше домінувала Росія.
Й Вірменія – один із ключових прикладів того, як навіть традиційні союзники Кремля шукаютьі знаходятькращі альтернативи.Для Москви це вкрай болісний сигнал: її вплив не просто слабшає,він зникає й замінюється новою системою зв’язків, де вона вже не є”пупом землі”.
Ірина Носальська