Статистика неадекватності

От чого в Росії не відняти – так це кількості соціологічних досліджень та статистики. В першу чергу, мова йде не про прокремлівські опитування з відверто брехливими результатами і не про статистичні дані, що тасуються на угоду владі та практично зовсім не відображають реальний стан справ у країні. Велика кількість різноманітної соціології та статистики продукують групи та окремі дослідники, які отримали від Кремля «нагороду» у вигляді мінюстівської приписки «іноземний агент». Саме ці дані претендують на більш менш об’єктивні результати.

На самому початку правління Путіна нині «іноземний агент» «Левада Центр» провела соціологічне дослідження для з’ясування рівня сприйняття населенням РФ діяльності Путіна. Для цього респондентам запропонували два запитання. В одному питалося, кому належить основна заслуга в економічних успіхах Росії, зростанні добробуту її населення. А в другому питали, хто в Росії несе основну відповідальність за проблеми в країні та зростання вартості життя. В далекому 2001 році 56 відсотків опитаних громадян приписали усі заслуги Путіну і лише 22 відсотка вважали, що відповідальним за внутрішні проблеми країни є особисто Путін. Такий розподіл зберігався протягом усієї першої та другої каденції керманича Кремля.

Коли ж у 2021 році Путін знову повернувся на «трон», росіяни «відповіли» досить швидким зростанням відповідальності президента за внутрішні проблеми до 51 відсотка. Але, разом з тим, заслуги президента теж відмічали близько 59 відсотків респондентів.

Анексія Криму 2014 року принесла Путіну зростання рейтингу до 88 відсотків. А відмітили його особисті заслуги 81 відсоток респондентів. Нечувані показники!

Приблизно такий рейтинг Путін мав у 2008 році після перемоги у конфлікті з маленькою Грузією. Але ця сумнівна перемога тоді сприймалася росіянами в першу чергу як поразка Сполучених Штатів Америки. Тому виник міф про велич нової імперії та безкарність вчинків збоку Росії, такої «великої, потужної та страшної»…

На прикладі конфлікту з Грузією, Кремль зрозумів запити суспільства. Тому, коли масові невдоволення внутрішньою політикою та станом справ всередині РФ у 2011-2012 роках почав наближатися до критичної відмітки, влада Кремля залюбки пішла на конфронтацію з сусідньою «братньою» Україною, розв’язавши війну на Донбасі та анексувавши українськи Крим. На думку переважної більшості росіян, Росія знову здобула статус «Великої Держави». Так, близько половини росіян все рівно вважали Путіна відповідальним за негаразди в країні, але тих, хто вказував на його «здобутки та досягнення» було набагато більше.

На тлі відверто негативного ставлення мешканців Росії до Заходу, яке щедро підігрівалося прокремлівськими ЗМІ, зростання рейтингу Путіна було абсолютно пропорційним. Але ситуація докорінно змінилася у 2018 році після Чемпіонату Світу з футболу, що проходив у Росії. Росіяни, «несподівано для влади», зрозуміли, що на Заході «теж люди»! Такі ж як і вони самі. Тому негативне відношення до Західного Світу почало зменшуватись. «Полюс провини» за внутрішні негаразди в країні почав зміщуватися у бік реального «винуватця».

Надії Кремля на «дружбу» з президентом Трампом себе не виправдали. Росія так і не почала «правити Світом» разом з США. «Масла у вогонь» підлила ще й пенсійна реформа, відповідальність за негативні для населення наслідки якої все ж таки лягла на Путіна. Тому частка прихильників «довічного» суттєво впала і зрівнялася з кількістю тих, хто покладає відповідальність за негаразди на президента Росії.

Ставки Кремля у черговий раз виявилися «биті». Ілюзія «Великої Країни» розвіялася. Загарбницькі дії по анексії Криму та війна на Донбасі принесли РФ лише біль, смерті та економічні втрати. Байка про те, що у внутрішніх негараздах Росії винуватцем є колективний Захід, вже повністю себе вичерпала і набридла простим людям.

Суспільство втомилося від владної анти західної риторики та політики. Як показало чергове липневе опитування «іноземного агенту» «Левада Центр», своє відношення до Заходу тепер вважають позитивним більше третини опитаних росіян. Практично «Північнокорейський» шлях розвитку, обраний Кремлем не сприймає переважна більшість мешканців РФ. Тому падіння рейтингів Путіна, коли рейтинг «керманича» став суттєво нижчим за рівень його відповідальності за стрімке падіння країни у економічну та соціальну прірву – цілком очікуваний результат його безглуздо-бездарного правління. Росіянам набридли «міфи». Росія чекає реальних демократичних змін на краще, розуміючи, що з нинішньою владою це абсолютно неможливо.