Війна і мир: які кроки допоможуть вийти з глухого кута

Прорахунки кремлівського диктатора Зараз відсутні явні передумови, які могли б свідчити про швидке припинення бойових дій у поточному році. Для того, щоб поставити крапку в цьому протистоянні, необхідний або революційний стрибок у військових технологіях та тактиці, або внутрішній політичний розвал Росії.
Такі думки у своєму авторському блозі висловив відставний генерал австралійської армії, відомий військовий експерт Мік Раян.
Досліджуючи поточну ситуацію на передовій та в царині дипломатії, фахівець дійшов висновку, що стратегічний застій триває. “Російські війська продовжують свої методичні операції на землі в Україні, у небі над лінією фронту та українськими містами, а також у свідомості західних політиків та цивільних осіб. Тим часом у Женеві дискусія щодо політичних та військових аспектів війни та досягнення життєздатного та тривалого миру продовжує демонструвати незначний прогрес”, – констатував австралійський аналітик. Раян акцентує увагу на тому, що так звані “успіхи” у мирному врегулюванні, про які згадують представники США, стосуються лише технічних моментів – наприклад, механізмів контролю за майбутнім режимом тиші. Проте такі інструменти стануть актуальними лише після фактичного припинення вогню. А досягти цього неможливо без компромісу у політичній площині, де Київ та Москва мають діаметрально протилежні погляди: Кремль вимагає капітуляції щодо Донбасу, що є абсолютно неприйнятним для України.
Експерт погоджується з тезою, що непоступливість Путіна ґрунтується на його вірі в безмежні ресурси російської економіки, здатної роками живити машину війни. Втім, сам Раян піддає таку впевненість сумніву. Він зауважує, що під маскою стабільності в РФ накопичується критична економічна криза, хоча лише фінансових труднощів замало, аби змінити стратегічний курс диктатора.
Окремо аналітик згадує спроби РФ знищити енергетичну інфраструктуру України, щоб деморалізувати населення. Проте він вважає, що цей план приречений на поразку. “Розрив між російською стратегією та продемонстрованою українською стійкістю знову свідчить про те, що прийняття рішень Путіним залишається принципово відірваним від реальності”, – наголошує генерал. Торкаючись теми контрнаступальних дій ЗСУ на Запорізькому напрямку, де було звільнено значні площі, зокрема, близько 300 кв. км у лютому, Раян залишається стриманим. Він визнає високу майстерність українських бійців та їхнє вміння бити по слабких місцях ворога, але зазначає, що для масштабних проривів на великих ділянках Силам оборони все ще не вистачає чисельної переваги в ударних групах.
Враховуючи те, що велика війна триває вже четвертий рік, австралієць прогнозує, що бойові дії затягнуться як мінімум до весни 2026 року. Він порівнює поточну ситуацію з історичними прикладами “позиційного тупика”, вихід з якого можливий лише трьома шляхами:
– корінна трансформація військової доктрини або раптовий технологічний прорив;
– повна втрата політичної волі однієї зі сторін через поразки на фронті чи внутрішні протести;
– синтез обох вищезгаданих факторів.
“Якщо не враховувати ці фактори, 2026 рік, ймовірно, стане свідком ще більших боїв, ще більших руйнувань та ще більшого кровопролиття”, – підсумовує аналітик. Умови для миру Водночас Головнокомандувач Збройних Сил України Олександр Сирський не поділяє песимізму щодо “глухого кута”. Він апелює до реальних здобутків на полі бою, де українські війська постійно контратакують і повертають позиції. Яскравим прикладом є Куп’янськ, який росіяни віртуально “захопили” у своїх звітах, хоча фактично він майже повністю під контролем України. “Війна не зайшла в глухий кут. Війна ведеться у всіх сферах: на суші, в повітрі, на морі. Тепер неможливо говорити тільки про сухопутну війну. Зміна самої суті конфлікту і поява технологічної зброї, такої як дрони, змінили психологію війни. Піхотинець буквально на вагу золота”, – заявив головком у розмові з виданням Le Monde. Генерал підкреслив, що ініціатива не належить виключно ворогу – динаміка боїв призводить до постійних переходів територій з рук у руки. Важливим показником він вважає те, що з кінця минулого року Росія почала втрачати більше особового складу, ніж здатна залучити через мобілізацію.
За даними Сирського, 2025 рік став переломним у плані людських ресурсів: при мобілізації 406 тисяч осіб загальні втрати окупантів склали близько 418 тисяч. Також спостерігається інтенсивна технологічна гонка, де щодня застосовуються тисячі FPV-дронів. При цьому він визнає, що РФ все ще має перевагу в потужних ракетних ударах та атаках керованих авіабомб.
Також важливо, що Україна ефективно переносить війну на територію агресора. Тільки за минулий рік було уражено понад 700 стратегічних об’єктів у тилу РФ, що завдало ворогу збитків на суму понад 15 млрд доларів.
Міністр оборони Михайло Федоров додав, що стратегія України спрямована на створення умов, за яких війна стане загрозою для Російської Федерації.
За його словами, в планах українських військових:
– захист цивільних та інфраструктури – ідентифікувати 100% повітряних загроз у реальному часі та перехоплювати щонайменше 95% ракет і дронів;
– зупинити ворога на землі, в морі та у кіберпросторі – оскільки окупанти платять за кожен кілометр української землі на Донеччині по 156 солдатів, наш орієнтир – понад 200 вбитих загарбників за кожен квадратний кілометр. Це рівень втрат, за якого просування стане неможливим;
– позбавити Росію економічного ресурсу воювати завдяки посиленню санкцій, координації з партнерами та протидії тіньовому флоту.
Загалом мир в Україні настане лише тоді, коли небо буде закрите, російська армія втратить наступальний потенціал, а економіка Росії не витримає навантаження. “Щодня кожен українець думає про одне: коли закінчиться війна. Ми хочемо миру більше, ніж будь-хто у світі. Президент, переговорна група, дипломати щодня працюють, щоб його наблизити. Але Росія продовжує воювати, бо вірить, що може зламати нас силою та ресурсом. Тому для команди Міністерства оборони президент поставив чітке завдання: паралельно з дипломатією посилювати оборону так, щоб змусити ворога до миру”, – підсумував очільник міністерства оборони. Галина Гірак