Нагадаємо, СБУ повідомила Шарію про підозру в державній зраді. Ця стаття стосується подій, які розгорталися задовго до свіжого рішення СБУ, але новина лише підкреслює викладені у статті факти:

«Їдь у Москву»

– Слухай… Тобі треба приїхати в Москву і побачити, що це за місто і як воно живе, – мій новий знайомий, 29-річний слідчий головного управління Федеральної служби Російської Федерації з контролю за обігом наркотиків (ФДМС) Денис Лукьянов активно розхвалює столицю РФ, називаючи її “крутєйшим мегаполісом, де свій капітал тримає весь світ”.

– Ти жартуєш? Мене одразу на кордоні спіймає ФСБ. Я ніколи в житті не перетну кордон із Росією, – кажу я, дивуючись, невже мій співрозмовник думає, що після годинного знайомства я погоджуюся на таку вбивчу для українського журналіста ідею?

– Та-а-ак, – Денис зробив кількасекундну паузу. – Це тобі хто сказав?

– Уже були інциденти, коли українських журналістів затримували в Росії.

– Я можу подивитися список людей, кому заборонений в’їзд, – заспокійливим тоном продовжує слідчий. – Можу за тиждень цю інформацію добути. Тому це брєд. На якій підставі? За що тебе не пустять? Я впевнений, що тебе пропустять із легкістю.

– Пропустять. А потім посадять, – сміюся я.

– Оце ти на приколі! У нас в Росії що-що, а суди працюють краще, ніж в Україні! Пропустять тебе нєфіг дєлать і навіть по базі ніхто пробивати не буде!

– Звідки ти знаєш?

– У мене великі зв’язки в Федеральній міграційній службі, бо там багато друзів та одногрупники працюють. До речі, два тижні тому (розмова відбулася у березні 2020 року – ред.) Віктор Медведчук отримав російське громадянство. І знаєш, за скільки йому зробили посвідку на проживання? За добу!

Я спілкуюся із Денисом через силу. Ми з ним познайомилися у Фейсбуці кілька днів тому. Хлопець подивився відео блогера Анатолія Шарія, в якому той висміяв мій виступ на тренінгу для журналістів. А потім вирішив розважитися і написав мені образливе повідомлення (лінк на мій профіль Шарій також розмістив у коментарях під відео): «Сиділи з братом і сміялися. Напишу, думаю, все одно не відповіси. Побачиш же, що сторінка фейкова!»

Денис був одним із чотирьох невідомих мені користувачів, які написали мені огидні слова в особистих повідомленнях. Я вирішила спробувати розговорити усіх цих небайдужих коментаторів, щоб зрозуміти, хто вони та чому так палко підтримують ідеї Шарія.

Наприклад, розговорившись зі мною у месенджері, Денис розповів, що народився і виріс в Україні, але у 2007 році переїхав із родиною до Москви, здобув юридичну освіту і два роки тому пішов на держслужбу.

Росіянин не вважає Анатолія Шарія проросійським політиком. І погоджується з усіма наративами, які той продукує.

«Так, у нас тут люблять Шарія. Та й в Україні з кожним днем все більше людей, які його дивляться! Скоро він буде сидіти в Раді. Пом’янеш мої слова. Давай з тобою закладемося – на київський торт!» – філософствує слідчий, а заодно розпитує мою дату народження та місце проживання.

Цілу годину Денис безуспішно намагався втовкмачити мені, що президента РФ є за що поважати, ціни в Москві нижчі, ніж в Олександрії, а російсько-українська війна – “це не війна двох народів (бо українці та росіяни – це один народ), а війна довбо***ів, які стоять зверху».

А потім плавно перейшов на тему роботи в ФДМС (яка йому дуже подобається через високі зарплати та вигідний соцпакет) і чудових колег, які працюють в Федеральній службі безпеки.

«…У мене половина відділу в ФДМС – ФСБшники, – не соромлячись, розказує Денис. – А що? Це такі ж люди, як і ми! Половина з них або народилися в Україні, або мають там родичів. Мені вони більше подобаються, ніж звичайні менти. Менти завдали громадянам більше болю, ніж ФСБшники. ФСБшники – ті, яких я знаю, взагалі адекватні мужики…»

Мені здається, чи він хоче мене завербувати?

Віддана агентура

Ця історія почалася 10 березня 2020 року, коли Інститут масової інформації провів тренінг для журналістів про правила висвітлення спалахів хвороб, зокрема Covid-19. Я виступала на цьому заході, презентуючи своє розслідування про те, як проросійська мережа організувала паніку в Нових Санжарах. А вже наступного дня на ютуб-каналі Анатолія Шарія з’явилося відео, в якому він висміював мій виступ та намагався довести, що Росія та він не має жодного стосунку до інформаційної кампанії із нагнітання цієї паніки.

«Отакої! Російські спецслужби організували паніку! – сміявся блогер. – Ой-ой-ой! Де вони організували паніку? Це Росія придумала? Не віриться просто. Це інфантильна історія для недоумкуватих!»

Тема причетності Російської Федерації до інформаційної кампанії із нагнітання паніки в Нових Санжарах дуже зачепила підписників блогера (а їх у нього понад 2 млн). Всього за кілька днів під цим відео з’явилося понад 10 тис. коментарів. Для порівняння: зазвичай відео із такою кількістю переглядів набирає від 2 до 5 тис. коментарів.

Майже всі коментатори говорили мовою ненависті та принижували лекторку, використовуючи весь арсенал нецензурних слів. Але це і не дивно. Реакція цілком прогнозована.

Тут же згадую слова Дениса: «Я Вконтакте Шарія дивлюся. Там коментять теж в основному фейкові акаунти та росіяни. Мужики 60-річні фотки свої поховали, дружина не дає, начальник у зад трахає, і він попу свою залишає в соцмережах. Вони від своєї злості та тупості сидять і коменти строчать».

Мені стало цікаво інше: звідки блогер дістав відео із тренінгу, якщо в цей час він перебував за тисячі кілометрів від України?

За словами директорки Інституту масової інформації Оксани Романюк, про місце проведення заходу організатори повідомляли лише акредитованим учасникам, публічно адреса ніде не з’являлася. Отже, витік інформації мав відбутися саме від учасників тренінгу, які записували його відео від початку до кінця.

Прокручуючи подумки події того дня, я пригадала, що після виступу до мене підійшла колега і попросила записати інтерв’ю. Ми вийшли у коридор і почали відеозапис розмови. В цей час із зали вибігла журналістка телеканалу NewsOne Тетяна Жембоцька і почала знімати мене на мобільний телефон, поки я давала коментарі.

«Я бачила, як за хвилину до цього Жембоцька емоційно розмовляла з кимось по телефону зі словами: “Я прийшла на тренінг про те, як висвітлювати пандемію, а тут ТАКОЄ!» – пригадує директорка Інституту масової інформації Оксана Романюк.

Певно, цю журналістку обурила теза під час виступу про те, що паніка в Нових Санжарах нагніталася на телеканалах “Наш”, ZIK, “112” та NewsOne (де вона і працює). Це могло стати мотивом передачі відео із тренінгу Анатолію Шарію.

Youtube-канал Шарія. Оплата – в рублях

Анатолій Шарій створив свій ютуб-канал у 2013 році. Зазвичай хронометраж відео становить 10–15 хвилин. У кожному з них блогер детально аналізує події в Україні та світі, а як аргументи наочно демонструє документи (які потрібно десь знайти й вивчити), інфографіку (яку потрібно створити) та нарізки із відео (яке треба змонтувати).

Щомісяця на цьому ютуб-каналі з’являється 70–80 відеороликів. Навіть якщо займатися виключно виробництвом таких відео цілий день, за такий короткий проміжок часу одна людина не може створити стільки контенту. Втім, Шарій не пояснює, як він все встигає і за які кошти живе – рід професійної діяльності “блогера” невідомий.

У зламаному хакерами електронному листуванні російського пропагандиста Кирила Фролова 2016-го року ми знайшли згадку про те, що насправді виробляти контент для ютуб-каналу Анатолію Шарію допомагає цілий штат із двадцяти людей.

Також у листі вказано, що місячний бюджет цього проєкту – близько 1,2 млн російських рублів ($16600 за валютним курсом того часу). Тобто, в середньому один працівник ютуб-каналу Шарія отримував на той час $830. Не те щоб дуже багато.

«Познайомимось?»

Відео про тренінг, де я виступала, Анатолій Шарій традиційно опублікував і на своїй сторінці у Фейсбуці. Під дописом з’явилося понад 170 коментарів, так само сповнених мови ненависті до лекторки. Проаналізувавши інформацію з профілів усіх цих коментаторів, я з’ясувала, що кожен другий із них – фейковий користувач. Передусім це жителі Російської Федерації та прихильники “Партії Шарія”.

Після публікації цього допису особисті образи посипалися і в приватні повідомлення. Я відповіла на образливі меседжі чотирьох акаунтів, в яких майже не було інформації про користувача. Вони пояснили, що відео Шарія викликало у них бурю емоцій, яку вони не могли стримати, а тому вирішили написати мені, щоб мені стало соромно за свою роботу.

Утім, згодом троє із них в процесі розмови розповіли про себе та вибачилися за сказані на мою адресу образливі слова.

В’ячеслав та Сергій розповіли, що регулярно дивляться відео Шарія, і зізналися, що не витрачають час на перевірку інформації, яку він озвучує. Тому висновок маніпулятивне чи ні моє розслідування про вплив російських мереж в Україні на паніку в Нових Санжарах вони зробили, навіть не прочитавши публікації.

«Ви наводили недостовірну інформацію і перекручували факти. Ви не зможете підтвердити їх документально», – заявив під час спілкування Сергій Гапієнко.

І лише після моїх пояснень усіх деталей виступу коментатори визнали, що погарячкували та зробили поспішні висновки. Згодом вони почали писати мені самі, спілкуючись уже в дружній манері. А В’ячеслав навіть запросив погуляти в парку та зіграти в шахи.

Беззмістовною вийшла розмова лише з фейковим акаунтом без фотографії з іменем Евгений Белошицкий. Він виявився незламним у своєму бажанні принижувати та ображати співрозмовника. Довго намагався переконати мене в тому, що російська влада жодним чином не причетна до розсіювання паніки в Нових Санжарах. І як “докази” надіслав мені розслідування із сайту “Страна.ЮА”.

«Надеюсь Толян на такую журнашлюху как ты подаст иск в суд!» – підсумував він.

Системний злив

Днями СБУ оголосила підозру Анатолію Шарію у державній зраді. У редакції ТЕКСТІВ немає матеріалів слідства, але про тісну співпрацю Анатолія Шарія із ФСБ РФ може свідчити ілюстративна історія, учасником якої у серпні 2018 року був кримський журналіст Євген Гайворонський (зараз він живе та працює у Києві).

«Путінський режим – не повністю монолітна вертикаль. Це вертикаль, всередині якої всі ці жаби з гадюками воюють одне з одним за фінансові потоки, за активи. І у цих інформаційних війнах використовують компромат, щоб усунути конкурентів від влади, – розповідає Євген. – До мене звернувся депутат так званої міськради Ялти Олексій Яковенко і каже: “Давай мочити мера Ялти Олексія Челпанова. Він фінансовими потоками не хоче ділитися із “главою Криму” Сергієм Аксьоновим та місцевими ФСБшниками, бо в нього є “дах” у Москві».

Формальним приводом для скандалу мало бути те, що Челпанов призначив керівником департаменту земельних відносин Ялти “нестабільного перебіжчика” Сергія Калініченка, який у 2016 році повернувся з Криму на материкову Україну і працював там у міграційній службі. А потім знову приїхав до Криму.

«Я не хотів виходити на пряму хвилю війни з Челпановим, – каже Гайворонський. – Думаю: замочу його руками інших людей, подивлюся, що буде. Це досьє по Калініченко я одночасно надіслав у Фейсбуці через месенджер місцевому політику Олександру Юрьєву та активісту Олександру Таліпову, які мали зв’язки з місцевим ФСБ».

Через кілька годин Олександр Юрьєв опублікував на своїй фейсбук-сторінці викривальний пост про Калініченка і виклав матеріали, отримані від журналіста Гайворонського.

«І Таліпов мені прямо сказав: “Ми по своїй ФСБшній конторській лінії з нашою людиною Анатолієм Шарієм поговоримо – він від мене все бере. І Шарій замочить тих людей, яких ти пропонуєш замочити», – розповідає Гайворонський.

І справді – цього ж дня відео про Калініченка із тими ж доказами з’явилося на ютубі-каналі в Анатолія Шарія: «Ці люди сьогодні говорять одне, а роблять інше. Завтра будуть робити третє, а говорити щось друге. Мразі», – емоційно підсумував блогер.

Інформаційна кампанія проти так званого мера Ялти на цьому не закінчилася. Тему підхопила ціла низка ЗМІ. Через рік Челпанов достроково склав повноваження “за власним бажанням”. Свою посаду втратив і Калініченко.

На відміну від них, мені звільнення через нападки Шарія не загрожує. Розуміючи кінцеві цілі цих акцій (відстоювання інтересів Російської Федерації), образливі слова та емоційні вислови ворожих кіберсолдатів здаються пшиком. Спецоперація вважається проваленою, якщо агент впливу не задає порядок денний, а істерично верещить від болю.

Після того як СБУ оголосила про підозру Анатолію Шарію, він заявив, що йому “начхати”, але всього за добу опублікував чотири дуже емоційних відео: «Україна – це колонія. Україна – це чорна діра. В Україні – громадянська війна. І я повторюю це ще раз, і ще раз. Це політичне переслідування».

Через 11 місяців після знайомства мій хейтер Сергій Гапієнко так само не вірить у причетність Шарія до Російської Федерації. І повторює його слова: “Думаю, ніде, крім України, не оцінять старань слідчих, прокурорів і суддів. Зрозуміло, що в усьому світі справу визнають політичною».