«Нічого особистого. Лише бізнес»…
Коли хтось промовляє цю фразу стає цілком зрозумілим його відношення до співрозмовника. Ніяких симпатій, ніякої дружби, тим більше – ніякої самопожертви. Коли ця фраза починає відображати ставлення однієї, потужної на міжнародній арені, країни до іншої, молодої, не такої технологічно розвиненої та впевненої у своїх силах країни, яка робить лише свої перші кроки до майбутньої величі, стає зрозумілим, що сподіватися на беззастережну підтримку від такого «гранда» марно і безпідставно.
Схоже на те, що таке омріяне владою України, «європейське партнерство за ради миру» має свої меркантильно-цинічні кордони. І Німеччина, як провідна країна Євросоюзу, в особі пані Меркель незабаром на них вкаже президенту України Володимиру Зеленському.
20 серпня відбувся прощальний візит Ангели Меркель до Росії – в останній раз в ролі канцлера Німеччини. Для політичного курсу Німеччини 2021 рік почався дуже сильно, а на тлі посилюючогося партнерства з Росією, прямий діалог з Путіним під завісу – буде логічним «дембельським» акордом для пані Меркель.
В останній раз Меркель відвідувала Росію в січні 2020 року. З тих пір відносини між Москвою і Берліном стрімко погіршилися зокрема на тлі весняного стягування російських військ до кордону з Україною і отруєння (нині ув’язненого) лідера російської опозиції Олексія Навального, який проходив лікування в берлінській клініці в 2020 році. У травні російська Генпрокуратура визнала «небажаними» три німецьких НКО. Між Берліном та Москвою неначе «пробігла чорна кішка». Але…
Нещодавно Ангела Меркель закликала до встановлення «прямого контакту» ЄС з Росією і Володимиром Путіним, а також до вироблення механізмів єдиної європейської відповіді на російські «провокації» і «гібридні атаки». На саміті ЄС франко-німецьку пропозицію про зустріч керівництва Євросоюзу з Путіним не підтримав ряд країн.
Але стало зрозуміло, що Німеччина зацікавлена у подальшій співпраці з Росією з економічних питань і не готова ставити під загрозу стратегічні плани розвитку країни.
Європейська демократична солідарність безумовно дуже важлива, але інтереси власної держави поперед усе.
20 серпня канцлер Німеччини відвідала Путіна. Результатом зустрічі стали чергові фрази про підтримку територіальної цілісності України та рекомендації пришвидшення процесів у рамках Мінських угод. Та ще ствердження про «незмінність особистої позиції» пані Меркель на весь залишковий термін власної каденції. Тим більше, що до нових виборів у Німеччини залишився місяць…
22 серпня канцлер Німеччини Ангела Меркель збирається завітала у гості до Президента України. Після Москви Меркель прилетіла до Києва переконувати українську владу, що вона домоглася від Путіна гарантій продовження транзиту газу через Україну навіть після запуску «Північного потоку-2». В реальності слова російського президента щодо того, що, мовляв, це європейським споживачам вирішувати, по якій трубі отримувати газ, були настільки туманними, що нам, українцям, навряд чи варто всерйоз сприймати їх як якусь гарантію. Тим більше, що Путін попутно повідомив, що, на його думку, Україна, прийняттям рішення «про політику перехідного періоду» виходить з Мінських угод. Таким чином, Москва після цього теж з себе будь-які зобов’язання знімає.
Пані канцлер не була присутня на святкування 30-ї річниці Незалежності і відмовилась від участі у форумі «Кримської платформи». Чому?
Коли з’явився офіційний розклад «подорожей» Меркель, багато хто з експертів побачив у ньому «загрозу для України». «Вона спочатку домовиться з Путіним, а вже потім, у Києві, просто поставить Зеленського перед фактом прийнятих на зустрічі з Путіним рішень». «Європа злякалася можливих наслідків погіршення взаємин з Росією!». «Європа зраджує Україну!».
Чи так воно насправді і є – час покаже. Безумовно, відчувати у боротьбі з агресором міцний тил у вигляді об’єднаної Європи – значна допомога Україні на шляху здобуття перемоги над зовнішнім ворогом та додатковий важіль у боротьбі з ворогом внутрішнім. Але…
Українська влада і самі українці повинні зрозуміти, що у жорстокій та часто брудній міжнародній політичній грі, будь які союзи створюються або з корисливих інтересів або з сильними партнерами. Знову ж таки, з корисливих інтересів. Причому «корисливість» у даному контексті – це не образливо. Це намагання поставити інтереси власного народу та країни на перше місце. А українці за широтою своєї душі звикли переживати за всіх навколо. Не в першу чергу за себе та власну країну, а за всіх! Ну такими нас створив Бог. Ми швидко знаходимо друзів та починаємо з надією їх ідеалізувати та сподіватися на взаємні почуття. Та в жорсткому сучасному світі інші правила.
Ми не повинні так беззастережно вірити у чиюсь допомогу. У нас повинна бути власна «голова, сила та розум». Повинна бути «корислива єдність національних інтересів». І ось коли вони насправді стануть «понад усе», тоді Україна в цілому і кожен з нас окремо, розквітне і своєї досягне мети – з країни-об’єкту міжнародної політики перетвориться на потужного міжнародного політичного суб’єкта. З яким рахуються, поважають і готові йти пліч опліч до переможного кінця.
Нам залишається лише побажати здоров’я канцлеру Німеччини. Та сподіватися на те, що захист демократичних надбань в кінці кінців для Європи не пусті слова. І Німеччина, як і всі інші країни демократичної Європи, ніяким чином не збирається і не буде «танцювати під дудку» пристаркуватого «бункерного генія».
