Аншлюс, якого ніхто не помітив

Днями Путін все ж таки дотис Лукашенка. Підписані документи щодо дорожної карти інтеграції Білорусі і Росії в єдиний простір. Для Путіна це шанс підвищити рейтинги правлячої партії напередодні виборів, а також згодувати своїм виборцям, які “вялічіє” та гарні сюжети в телевізорі – важливіші за рівень життя та гарантії громадянських прав. Для Лукашенка – останній шанс втриматися при владі бодай на якийсь час, а також остання можливість втримати колгоспно-совкову економіку на плаву.

Попри, здається, безвихідну ситуацію у Лукашенка, вочевидь домовленості мають важливіше значення саме для Путіна. Бо з 2014 року його здобутком стали:

– анексований Крим (він дістався у вигляді безводної пустелі, з пакетом міжнародних санкцій), який з кримським мостом щороку обходиться в кругленьку суму;

– обвал національної валюти, який неминуче спровокував невдоволення пересічних; окупований Донбас, який мав би стати “бліцкригом” і козирем у переговорах про статус Криму, але по факту став ще однією дірою в бюджеті та джерелом дешевої робочої сили (що посилило невдоволення пересічних);

– Сирія – іспанський сором російських військ (то відгребуть від американців, то Адмірал Кузнєцов закоптить все Середземне море, то Туреччина по черзі з Ізраілем наваляють немитим воїнам); 

– міжнародна ізоляція, яку неочікувано організувала Україна, з санкціями, нерукопожатністю російського політикуму та ще купою плюшок.

Отож, Білорусь – це останній шанс імператора здаватися імператором, хоча б в очах своїх виборців. Лукашенко в ході переговорів кілька разів намагався відійти від формату “Єдиної Держави” (читай – Російської Імперії 3.0), і лише опозиційні страйки та посилення міжнародної ізоляції остаточно змусили його здатися. Природно, що Путін не міг не переживати щодо результату перемовин. Лише дивно, що він аж так не зміг стримати емоцій. Певно, дід вже не той.

Тим не менше, документи вже підписані, і Білорусь все глибше грузне в російському болоті. Шанси зберегти незалежність на даний момент ще є, але враховуючи міжнародну ізоляцію, складну, якщо не критичну ситуацію в білоруській економіці та її глибоку залежність від ціни на російські енергоносії – навряд чи в інтересах Ригоравича зберегти незалежність. Огидний варіант навіть для останнього диктатора. Гірше тільки перспектива передати владу опозиції та постати перед судом. На якому Лукашенкові згадають про всіх зниклих політичних опонентів.

Ще одним цвяхом в кришку труни суверенітету Білорусі, на думку багатьох експертів, є проведення спільних навчань “Захід-2021”. Вже вимальовується сценарій, коли частина військ РФ залишиться на території Білорусі – чи то техніка осяде таємно в лісах, разом з обслугою, чи то Білорусь її типу “купить” разом з військовими консультаттами, але якщо російські військові на договірних засадах на довгостроковій основі залишаться в Білорусі – можна вважати, що однією державою на політичній карті світу стане менше. Україна має гіркий досвід 2014 року, з російським чорноморським флотом.

Отже, можна підсумувати, що Лукашенко здав Білорусь Путіну. Можливо, під особисті гарантії довічного правління, можливо в обмін на гарантії особистої недоторканності. Захід вже давно поставив хрест на Білорусі як на демократичній державі. Днями ж Лукашенко поставив хрест на білорусах як на вільному народі, і на суверенітеті республіки. І маркером фактичної втрати незалежності є російські війська. Якщо вони залишаться на території Білорусі – все, аншлюс завершений.