Українська церква на окупованих територіях

Українські громадяни на окупованих територіях АР Крим, Донецької та Луганської областей піддаються утискам права на свободу совісті

Для прикладу, в окупованій частині Донецької області знаходяться 36 храмів ПЦУ і всього 4 священика, також там працює Будинок милосердя для людей похилого віку. На 36 парафій залишилося всього чотири священики, один диякон і дві черниці. Ці священики намагаються по черзі служити в різних храмах. Вони займаються виключно релігійними питаннями і не беруть жодної участі в політичних справах – вони таки не самогубці. Вони роблять все можливе, щоб зберегти структуру, щоб зберегти прихожан.

Окупанти змушують священнослужителів ПЦУ перереєструвати статутні документи по їх «законам». Якби храми ПЦУ перереєструвалися під грифом «ДНР», це загрожувало б кримінальною відповідальністю на підконтрольній території, а також породило б розмови про визнання псевдореспублік. Тож одним з небагатьох оплотів української культури та духовності залишаються чотири священнослужителі та прихожани 36 церков.

В окупованому Криму ситуація ще гірша. Вважаючи окуповану територію вже своєю, окупанти системно і послідовно переслідують тих священнослужителів, які зберігають вірність своїй Церкві. Ще 11 березня 2014 року архієрейський собор Київського Патріархату зробив офіційну заяву, засудив окупацію, а також благословив українське військо і народ захищати суверенітет та територіальну цілісність своєї держави.

Згідно законодавства РФ, протиправно розповсюдженого на територію Криму, членство в релігійній організації можливе лише за наявності російського громадянства або іншої законної підстави перебування в РФ, наприклад, посвідки на проживання. Тобто, якщо людина хоче відкрито бути членом громади, вона має оформити паспорт РФ або посвідку на проживання. У разі відмови від отримання цих документів, людина не може бути членом релігійного об’єднання і до того ж позбавлена можливості постійно перебувати в Криму згідно міграційного законодавства РФ.

Ось перелік далеко не всіх фактів гонінь українських священників в Криму:

Із самого початку окупації священики та віряни ПЦУ зазнавали від окупаційної влади та агресивної проросійської громадськості різноманітних утисків та порушень прав людини.

У березні 2014 року «Самообороною Криму» були викрадені парафіяни Андрій Щекун та Анатолій Ковальський, що були піддані катуванням і нелюдському поводженню, в тому мотивованому релігійною ненавистю (зі Щекуна та Ковальського силоміць були зірвані натільні православні хрести).

21 липня 2014 року невідомими був спалений дачний будинок керівника єпархії – митрополита Климента.

03 березня 2019 року митрополит Климент був затриманий окупаційною поліцією при спробі виїхати в Ростов-на-Дону на судове засідання у справі українського політв’язня Павла Гриба.

Священник Максим Вологодін, що вимушено залишив Крим, повідомляв про спроби співробітників ФСБ завербувати його для отримання інформації про єпархію.

Староста однієї з громад, що також залишив Крим, повідомляв про виклики його на «бесіди» співробітниками МВС РФ, які прямо повідомляли, що діяльність його парафії небажана.

Одна з парафіянок ПЦУ в Криму повідомляє про випадок, коли люди, що влаштувались на державну службу після окупації, просили своїх батьків не ходити в українську церкву, оскільки це може спричинити для них проблеми на роботі.

23 серпня 2021 року архімандрит ПЦУ Даміан (в миру – Скоков Павло Георгійович) був притягнутий до адміністративної відповідальності за звершення Божественної літургії як за «незаконну місіонерську діяльність». При цьому слід зауважити, що відправлення літургії не є місіонерською діяльністю навіть за законами РФ, оскільки воно відбувається для осіб, що вже є православними вірянами і не спрямоване на залучення до церкви нових членів з числа нецерковних людей.

З точки зору міжнародного права, відповідна політика окупаційної влади є абсолютно недопустимою з точки зору міжнародного гуманітарного права, що діє на окупованій території Криму та зобов’язує серед іншого поважати релігійне життя населення окупованої території.

Захоплення та вилучення храмів, а також вчинення дій, спрямованих на знищення церковної будівлі в Євпаторії можуть бути кваліфіковані як воєнні злочини відповідно до Римського статуту Міжнародного кримінального суду.