Умови для військового вторгнення Росії. Пояснення “на пальцях”
Коли починаються чергові розмови про можливе військове вторгнення Росії в Україну, варто зважати на те, що саме по собі військове вторгнення є лише кінцевим актом цілого комплексу попередніх прихованих підготовчих заходів.
Ніхто, навіть Кремль, не полізе лобом навіть в найміцнішому шоломі ламати будь-яку більш-менш цілісну стіну. Її спочатку підпилюватимуть, підточуватимуть, підламуватимуть, підкопуватимуть, постійно вивчаючи показники міцності та визначаючи найслабші місця.
Ідеально, якщо ворогу вдається офіційно отримати підряд на будівництво певної ділянки такої “стіни”, та ще й після завершення залишити на зарплаті у жертви власних “технічних консультантів з цілісності”. Які невтомно пояснюватимуть, як підкопи ззовні та зсередини сприятимуть зростанню міцності конструкції захисних споруд.
Але і цього замало. За стіною мають чекати на ворога не згуртовані захисники, що можуть зламати плани нападника, а дезорієнтоване, знесилене та демотивоване внутрішніми чварами стадо на чолі з тими, хто в якості припинення хаосу запропонуватиме здатися. Тож агресору конче потрібне розпалювання внутрішньополітичного хаосу та суспільного розбрату, максимальна дестабілізація, коли державні інститути втрачають керованість, а суспільство втрачає згуртованість за спільними базовими визначеннями добра і зла. Для цього активуються генератори релігійної, етнічної, соціальної, культурної ворожнечі через ЗМІ, соціальні мережі, а також через соціальні групи з розповсюдження чуток (таксисти, різноманітні фанатські угруповання і військові “кружки” тощо).
Важливо, що “стадо” своїм шараханням та міжусобними розбірками має переконати своїх зовнішніх партнерів у своїй повній неадекватності та недоговороспроможності, а це окремий комплекс заходів, одним з яких має стати нейтралізація зовнішньополітичних дій жертви.
Ну і улюблений хід Кремля: коли ситуація всередині об’єкта впливу максимально розхитана, підвісити першу особу в напівлегітимний стан, змусивши вчиняти непопулярні дії та прикриватися виключно правоохоронними органами, що перебувають під контролем нападника.
В розумінні Кремля, на цьому щуряча клітка захлопнулася: і хаосом, і силовиками керує Кремль, вимагаючи від першої особи фактичної капітуляції країни при збереженні формальних ознак держави.
Як правило, цій особі максимально чітко і конкретно роз’яснюють все попередньо, розкриваючи ролі найближчого оточення, розташування інших агентів впливу, та обмальовуючи всі можливі сценарії. Як це зробив Путін в Сочі баклану Януковичу напередодні підписання угоди про асоціацію з ЄС.
Якщо щось і в цьому випадку іде не так, то пожежа в країні розпалюється до можливого максимуму, з пролиттям крові та по всіх лініях розколу суспільства, з відкритим чи прихованим впливом на всі конфліктуючі сторони.
Органи державної влади десакралізовані, деморалізовані і втратили легітимність, армії і органів держбезпеки нема, в регіонах роздмуханий сепаратизм.
ОСЬ ТЕПЕР, ЗА КРЕМЛІВСЬКОЮ ЛОГІКОЮ, МОЖНА ЗАХОДИТИ ЗБРОЙНИМИ СИЛАМИ.
Для цього Держдума і ухвалювала рішення про введення збройних сил на територію України.
Але те, завдяки чому основне завдання провалилося, і в чому саме Кремль прорахувався, варте окремого роз’яснення. Головне – у місцевій підтримці дій Росії. Ватне населення України виявилося настільки пасивним, що його ешелонами довелося імпортувати з Бєлгорода та інших прикордонних територій РФ для захоплення в Україні місцевих рад і адміністрацій, а от відмобілізованість проукраїнського населення захищати власну країну, що наливалося рішучістю і готовністю до спротиву аж до самопожертви всі роки правління Кучми-Януковича, виявилася фатально недооціненою.
Що ж ми маємо сьогодні?
Поки що глибини вигідної Кремлю комбінації слабкості державних інститутів та суспільного розбрату все ще недостатньо. Але Кремль тупо продовжує бити в одне й те ж саме місце. Сьогодні ЗМІ скуповуються Медведчуком саме з метою здійснення потрібного Кремлю впливу на суспільство зсередини країни. І робиться це напередодні місцевих виборів, які мають продемонструвати перші проміжні результати і визначити напрям докладання подальших зусиль. Збройні сили України поступово переходять під командування дуже суперечливих постатей, на керівних посадах органів держбезпеки – адміністратор і бізнес-партнер головного клоуна країни. Того клоуна, який зобов’язаний своєю кар’єрою і статками роботі на ринку країни-агресора та об’єднаний з нею спільними світоглядними цінностями.
Він ідеальна фігура для Кремля саме тим, що є епічним невігласом в управлінні державою.
А що робить невіглас, коли займає пост президента?
Правильно, делегує власні повноваження розумнішим від себе. Тим, кому потрібно. А кадрова політика в Україні – улюблений “троянський коник” Кремля.
Кремль добре запам’ятав ганебні для себе результати вторгнення 2014-15 років, вломившись в Україну в історично чи не найсприятливіших для себе умовах. Ті свої втрати від української армії, взутої в кросівки та озброєної хтозна чим, він запам’ятав дуже добре, і тому змушений був законодавчо перетворити на державну таємницю дані про бойові втрати в “мирний час”.
Але тепер отримав шанс все перевернути на власну користь.
І коли Росія розпадеться, а процес цей неминучий, то може так статися, що принаймні частина нинішньої України перебуватиме у складі Російської Федерації.
