Росія сприймає Білорусію не просто як дружню державу. Це скоріше як готовий багатомільярдний проєкт, який вже давно повинен був стати частиною РФ, але Лукашенко ніяк не може розлучитися зі своєю “годівницею”.
При цьому, так званий президент РБ продовжує просити гроші у Росії, Путін все так же видає безстрокові кредити, а громадяни Білорусії терплять гноблення з боку силовиків Лукашенка. При цьому Росія, як і Білорусь, незважаючи на очевидні причини протестів, звинувачує у всьому західні коаліції.

Для того, щоб росіяни приймали правила гри Кремля, пропагандисти на федеральних каналах підтримують легенду про прозахідних змовників, які втрутилися в “легітимні вибори в Білорусії”, що призвело до тривалих протестів на вулицях країни.
Як не дивно, знаючи про те, що з екранів телевізорів їм віщають пропаганду, а також маючи тісний зв’язок з самими білорусами, росіяни не сприймають спроби сусідів позбутися “останнього диктатора Європи”. Згідно з «Левада-центром», половина росіян визнають легітимність виборів в Білорусії і приблизно стільки ж людей засуджують протести, що сталися на вулицях міст після оголошення результатів, аргументуючи те, що відбувається, як провокацію Заходу.

За словами Дениса Волкова, тільки 20% росіян підтримують опір в Білорусії. До слова, це ті ж 20%, що і підтримують зміну влади в Росії.
В основному, це молоді люди, які використовують альтернативні джерела інформації і не вірять пропаганді з телевізорів. Решта ж просто не розуміють, чому білоруси виходять на мітинги, заявляючи: “Навіщо вони це роблять? У них є все, гарне харчування, ніяких екологічних проблем, прекрасні санаторії”.

Денис Волков – директор «Левада-центру»

Втім, з плином часу, росіяни поступово почали забувати про те, що відбувається в Білорусі.
Однак російська пропаганда повертає їх до цієї теми, знову і знову маючи на меті змусити людей думати, що Захід – це зло. Однак в Кремлі, мабуть, не усвідомлюють, що нагадуючи людям про протести в Білорусі, вони змушують замислюватися росіян про альтернативу, що відрізняється від телевізійної версії того, що відбувається, тим самим створюючи більш сильне поле протидії.

Російське “законодавство” в цьому році торкнулося вільної преси. Всі ЗМІ, які висвітлювали події з незалежної точки зору, знайшли “клеймо” – “іноземний агент».
Це фактично призвело до того, що рекламодавці, коштом яких вони забезпечували своє існування, перестали з ними співпрацювати. З іншого боку, крім відверто федеральних, прокремлівських ЗМІ, є також, так звані, “напівнезалежні”, які намагаються висвітлювати події такими, як вони є, проте з основною подачею, яку диктує Кремль. Наприклад, у видавців подібного формату можна знайти інформацію про знущання над протестувальниками в Білорусії, але в той самий час, вони називають Лукашенка – президентом, не ставлять під сумнів його перемогу на виборах 9 серпня і публікують висновки провладних кремлівських або білоруських “експертів”, які , як і годиться, підтримують діючі режими.

Добре відомо, що останнє, що ви читаєте або чуєте, залишається у вашій пам’яті. І така структура звіту не тільки залишає читача зі зручним для російської влади висновком, що будь-який активіст опозиції є маріонеткою Заходу і буде за це покараний, але, по суті, легітимізує режим Лукашенка.

“Основні телеканали Росії задають головні новинні теми, тобто говорять людям, як їм треба думати, але з акцентом на, так званих, експертів, схвалених урядом. Що стосується ток-шоу, які в Росії перетворилися на “крик-шоу”, канали формують емоційне ставлення росіян, тобто говорять їм, що їм відчувати щодо діючої влади і опозиціонерів”, – говорить Солвіта Денис-Ліепніце, експерт з пропаганди та дезінформації, доцент Відземскої вищої школи прикладних наук.

Наприклад, шоу «60 хвилин» на Першому каналі або «Вести недели» Дмитра Кисельова, представляють росіянам готовий набір аргументів, які “правильно” пояснюють події в Білорусії. Для телепропагандистів не існує таких понять, як “страждає білоруський народ” або “жорстокість Лукашенка”, а є “мовчазні і доброзичливі люди на чолі з винахідливим провінційним президентом, якого екстремісти і терористи, підтримувані Заходом, намагаються повалити”.

Головні пропагандисти Кремля на федеральних каналах

Посил, який диктується з телеекранів федеральних ЗМІ щодо білоруської опозиції, також досить простий. Крім того, що пропагандисти виставляють опонентів Лукашенка у вигляді “західних маріонеток”, вони також підкреслюють безпорадність таких. Світлана Тихановська на програмі Кисельова постає в образі “приреченої домогосподарки, яка вимушено взяла на себе роль чоловіка Сергія, нездатного нормально одягатися з вічно тремтячими руками. Вона читає свої промови з папірця, нездатна що-небудь придумати сама”. При цьому безпорадність Тихановської навіть не треба доводити, головне емоційний і знущальний посил пропагандиста, щоб люди, після перегляду його передачі, знали: кажучи про лідера білоруської опозиції в протилежному контексті, вони будуть висміяні.

Такий образ, створюваний Росією, повинен ліквідувати всі зусилля жінки зі створення нової Білорусії, адже на тлі “досвідченого і сильно Олександра Лукашенка”, “звичайна домогосподарка” не може впоратися з цілою країною.

Проте, перебуваючи за кордоном, з метою власної безпеки, Тихановська не становить загрози. Її персоні досить приділяти кілька хвилин ефірного часу, для підтримки “безпорадного” образу. У той самий час, такого не можна сказати про Романа Протасевеча, який передбачувано став білоруським терористом. Незважаючи на те, що Протасевич є звичайним журналістом, який створив телеграм канал, в якому підтримував опозицію, цього було достатньо, щоб під загрозою знищення, був посаджений літак з його персоною на борту. Тож не дивно, що і тут Росія підтримала “бацьку”, адже “будь-яка опозиція неминуче повинна бути покарана і знищена, нехай і з порушенням всіх міжнародних прав”. Костянтин Придибайло, кореспондент RT сказав: “Роман Протасевич, який рік живе в Євросоюзі, то в Литві, то в Варшаві, дійсно звинувачується за терористичною статтею в Білорусі, автор каналу, де провокували несанкціоновані мітинги. Не було шансу, що його видадуть. Летить над територією Білорусі, країна може прийняти хоч якісь заходи, посадити літак і вилучити громадянина. Це був шанс один на сто, а то й на тисячу”. Як виправдання, пропагандисти стверджують, що і для Заходу це нормальна практика, не втомлюючись цитувати Путіна, який говорив про інцидент в 2013 році з літаком президента Болівії Ево Моралеса. Тоді літальний апарат здійснив вимушену посадку у Відні, оскільки на борту знаходився колишній агент ЦРУ Едвард Сноуден, обвинувачений в шпигунстві. Однак літак посадили лише після дозволу Моралеса.

Літак компанії Ryanair, який був перехоплений білоруськими винищувачами з метою захопити Романа Протасевича

На цьому місці і виникає парадокс. Незважаючи на настільки люті й агресивні випади проти опозиції білоруського режиму, пропагандисти також “принижують” самого Олександра Лукашенка. По всій видимості, підтримка, так званого, президента Білорусії означає створення суперника Путіна, а підтримка його режиму – непрямий захист кремлівського режиму. Крім того, Лукашенко став вкрай некерований, що і призвело до втрати довіри Путіна. Тепер пропагандисти більше не асоціюють “дружню державу” з “бацькою”.

Одна із зустрічей Путіна і Лукашенка, що відбулася в Сочі в травні 2021 року, дала масу приводів для знущань над білоруським диктатором. Ведучі телепередачі «60 хвилин» Ольга Скабєєва і Євген Попов прийшли до висновку, що реакція Інтернету на купання Лукашенка в холодному Чорному морі припала до душі: “Це не ми, а інтернет користувачі говорять: Лукашенко вирішив нахабно зобразити Путіна, щоб продемонструвати своїм ворогам, що він все ще не сутулиться – він плавав у Чорному морі з температурою води 17 градусів за Цельсієм”. При цьому ведучі дали зрозуміти, чому Путін не пішов за їхнім прикладом – адже йому не потрібно було демонструвати свою перевагу, яка і без того була очевидною у порівнянні з білоруським гостем.

Лукашенко викупався в Чорному морі на зустрічі з Путіним, чим викликав бурю насмішок пропагандистів Кремля

Однак пропагандисти РФ хоч і створюють негативний образ Лукашенка, не втомлюються повторювати, що білоруси – це молодші брати росіян. “Вони повинні брати приклад з Росії, звинувачувати у всьому Захід і бути стійкими”. В першу чергу це стосується санкцій. ОСкільки через захоплений літак Білорусія так же як і Росія опинилася під санкціями, їм усім необхідно не боятися міжнародних обмежень. Ось тільки в Кремлі забувають говорити про те, що зустріч Байдена і Путіна відбулася через “брязкання зброєю”, яке було влаштоване російською армією в квітні 2021 року на кордоні з Україною, тобто, через шантаж російського президента. Також Росія має значні запаси корисних копалин, яких не має Білорусія, а значить, не може просто так, знаходитися в світовій ізоляції і “не звертати уваги на санкції”.

У той самий час, так званого президента Білорусії російські пропагандисти продовжують політично знищувати. Підбиваючи підсумки зустрічі Путіна з Лукашенком в Сочі, ведуча «60 хвилин» Скабєєва, по суті, підсумувала всі претензії до Лукашенка: “Після зустрічі в Сочі нової економічної допомоги не просив – слава Богу! Крим так і не визнав, єдину валюту не обговорював. Про інтеграційний процес мова не йшла – на жаль! Перспективи союзної держави були на порядку денному, а це страшний сон для Заходу, який у візиті Лукашенка до Путіна побачив страшне для себе слово «анексія»”. Така лінія пропагандистів чітко висловлює думку Кремля про Лукашенка, як про ненадійного партнера, який “слава Богу, цього разу не просив економічної допомоги”. Тобто, гроші “бацька” бере, а країну не віддає. Втім, про анексію теж мова не йде. Однак слово “приєднання” періодично простежується в промовах кремлівських політиків. Порівнюють такий статус з Чечнею, яка, бувши в складі Росії, має, нібито, достатню автономію і нескінченно не вимагає грошей у Кремля. Терпіння Путіна не безмежне, грошей Лукашенко отримав багато і якщо в доступному для огляду майбутньому процес “приєднання дружньої держави” залишиться на місці, пропагандисти можуть почати говорити про “бацьку” більш радикальні речі. Варто також відзначити, що автономність у випадку Білорусі буде досить умовною, адже, наприклад, “братньому народу України”, Путін в державності відмовив.

Вектор заданий Кремлем для пропагандистів приносить свої плоди. Денис Волков, передаючи опитування «Левада центру», говорить, що сприйняття до Лукашенка у росіян змінилося: “В цілому є розуміння, що це інша країна, але є якась союзна держава, механізм роботи якої ніхто не розуміє. Ставлення до самого Лукашенка за останні два роки помітно погіршилося: про нього все частіше говорять, що він собі на умі, хитрий, йому більше треба від нас, ніж нам від нього”.

Так званий президент Білорусії також створює образ “ненадійного партнера”, не визнаючи анексії Криму. Його спроби до останнього зберегти нейтралітет з Києвом створюють масу тем для російських пропагандистів, які не упускають можливості тут же перескочити на тему України, використовуючи її приклад, як наслідки проєвропейської спрямованості. Річ в тому, що росіян і білорусів лякають ситуацією в Україні, яка склалася після 2014 року. Пропагандисти говорять про розруху, що настала після відкидання подальшої російської інтеграції та перенаправлення на співпрацю з ЄС і США. За їхніми словами, “якщо Білорусія вчасно не одумається, то Захід перетворить країну на подобу України та країн Балтії, які політично залежні від думки Брюсселя і Вашингтона”. До речі, в нереалізованій досі інтеграції Білорусі та Росії також звинувачують Захід, стверджуючи, що лідери демократичних держав дестабілізують обстановку в республіці.

Рекомендації, як висвітлювати важливі для Кремля події, керівники державних і недержавних ЗМІ отримують безпосередньо від першого заступника керівника адміністрації президента Росії Олексія Громова та його співробітників, які постачають ЗМІ так званими «темниками».У випадку з Білоруссю ці «темники» служать двом головним цілям, тісно пов’язаним між собою.

По-перше, за всяку ціну не випустити зі своєї сфери впливу республіку, як це сталося з Україною. «Відхід» України сприймається в Москві і особисто Путіним вкрай болісно – досить згадати недавню путінську статтю і його ж відеокоментар до неї.

По-друге, з точки зору путінського режиму, не можна допустити в Білорусі “кольорову революцію”. Повалення Лукашенка, як би він не програвав в іміджі Путіну, на думку російського керівництва, може створити негативний прецедент для незадоволених росіян, які не довіряють владі. Кремль стурбований рівнем лояльності населення напередодні імітаційних “виборів” в Державну думу, намічених на 19 вересня. Про це свідчать і тюремне ув’язнення Олексія Навального, і сильний тиск на правозахисне товариство, і безпрецедентна за масштабами зачистка медійного поля – оголошення «іноземними агентами» або «небажаними організаціями» непідконтрольних російській владі ЗМІ.

Але, крім цих двох суто внутрішніх цілей, є і третя, до якої Москва прагне не перший рік. Адже пропаганда досягає і тих, кого Кремль вважає “співвітчизниками”, тобто російськомовних жителів інших країн, особливо тих, які живуть в “недружніх”, з точки зору режиму Путіна, країнах, таких як держави Балтії. Російське керівництво хоче підірвати довіру громадян цих країн до політики їхніх урядів і заразити небезпечною бацилою цинізму, що руйнує довіру до демократичних інститутів.